Сім'я — первинний агент соціалізації дити­ни, інститут, який справляє найглибший вплив на формування особистості зростаю­чої людини. І актуальним залишається питання про те, яку роль відіграє сучасний комп'ютер у сімейному вихованні і якими ресурсами володіє для надання позитивного впливу на розвиток особистості дитини.

Людство живе у вік інформації, у сто­ліття, коли відбувається комп'ютерна революція. Сучасні люди є свідками того, що комп'ютери вже зайняли міц­ні позиції в багатьох сферах сучасно­го життя, швидко проникають у садочки і будинки. Науково-технічна революція розширила поняття грамотності: тепер грамотною вважається та людина, яка не лише пише, читає, рахує, а й уміє ко­ристуватися персональним комп'ютером.                                                  

Згадуючи ту далеку «докомп'-ютерну» еру, ми часто чули: «Багато не читай!», «Залиш книжку і піди погуляй!», «Не чи­тай лежачи!», «Скільки можна дивитися телевізор!» Сьогодні, на жаль, у наших ді­тей захоплення книгами відійшло на зад­ній план.

Увагу дитини привертають зна­чно цікавіші, видовищніші, кольорові комп'ютерні ігри, що так захоплюють! І вдома на час такої гри все затихає: не чути галасу, біганини, плачу. Дитина ніби перенеслася в інший вимір і зараз уявляє себе або мужнім лицарем, або автогонщиком. Більше того, діти почи­нають самостійно легко складати певні комп'ютерні програми чи ігри. А в цей час більшість батьків думає: «Яка ж розумна моя дитина!» А ті батьки, які ще не при­дбали персонального комп'ютера для своєї дитини, починають задумуватись: «А чим моя дитина гірша?» І купують його.

Так, спілкування з комп'ютером — це формування ділової мотивації, удо­сконалення логічного, оперативного мислення, а також уміння прогнозувати. Але, зазвичай, можна помітити, що ма­леньку дитину неможливо відірвати від комп'ютерних ігор без подальшої істе­рики — це вияв хибної виховної політики дорослих.

Батьки то надто турбуються про шкід­ливий вплив комп'ютера, то раптом ніби

забувають про це, дозволяючи дитині грати годинами. Оскільки єдиних вимог у родині немає, то й дитина чинить так, як їй заманеться.

Отже, комп'ютер має увійти в жит­тя дитини  з допомогою дорослого.

Бо з допомогою дорослого дитина на­вчається ходити, їсти, говорити тощо. Комп'ютер для дитини — нова іграшка, інструкцію для використання якої мають скласти її батьки. При складанні інструк­ції слід зважати на багатофункціональну функцію цієї «іграшки», яка має як пози­тивні, так і негативні аспекти.

Розглянемо ПОЗИТИВНІ АСПЕКТИ використання комп'ютера дитиною вдо­ма.

1. На рівні сім'ї в будь-якому разі —  і тоді, коли дитина добре вчить­ся, і тоді, коли в неї є проблеми з на­вчанням, корисно порадитися з вихова­телем, психологом, проаналізувати свої спостереження за дитиною, обговорити з нею, що її цікавить, що їй легше даєть­ся. А потім дібрати такі комп'ютерні ігри, навчальні програми, енциклопедії, які да­дуть змогу розвивати здібності дитини. Скажімо, виявляється, що треба розвивати зорову чи моторну пам'ять або увагу.

2. Дитина в ігровій формі може вчитися складати план на тиж­день. Тут ми досягаємо успіху у двох на­прямах її розвитку, двох важливих скла­дових розвитку її загальних здібностей — відчуття часу, уміння використовувати час та планування свого часу, своєї ді­яльності.

З. Комп'ютер надає величезні мож­ливості в розширенні ерудиції дитини. Адже, побачивши фото з му­зею чи бібліотеки, вона, швидше за все, не відмовиться побувати там наживо. А це не лише сприяє розширенню знань, а й підтримує різноманітні здібності.

4. Усім нам знайома проблема — дитина вже може створити подумки цікавий проект чи образ, але не володіє навичками реалізації цього проекту, скажімо, навичками малювання. Виникає конфлікт між бажаним і усвідомленим проектом чи образом і неможливістю його здій­снення. Це може призвести до справжньої дитячої трагедії — нездійсненної мрії. І в цьому разі може допомогти комп'ютер. Згадаймо виставки дитячих малюнків, що були зроблені за допомогою інфор­маційних технологій. Отже, і тут можна сприяти розвитку здібностей дитини.

5. На екрані оживають будь-які фантазії дитини, герої книжок і казок. Але ожива­ють також і предмети навколишнього світу, циф­ри і букви. Потрапляючи в комп'ютерну гру, вони створюють особливий світ, схожий на реальний, але такий, що відрізняється від нього.

Комп'ютерні навчальні ігри побудовані так, щоб дитина мала змогу уявити собі не окремі понят­тя чи конкретну ситуацію, а одержати узагальнене уявлення про всі схожі предмети й ситуації. Так, у дітей розвиваються такі важливі операції мис­лення, як узагальнення й класифікація, які при стандартному навчанні починають формуватися із 6—7 років.

6. Користуючись комп'ютером, дитина рано  починає розуміти, що предмети на екра­ні — це не реальні речі, а лише знаки реальних речей. У різних іграх знаки чи символи реальних предметів ускладнюються, стають більш узагаль­неними й менше схожими на навколишні предме­ти.

Отже, у дітей рано починає розвиватися так звана знакова функція свідомості, тобто розуміння того, що є кілька рівнів реальності навколишнього світу, — це і реальні предмети, і картинки, схеми, слова, рівняння і, зрештою, наші думки, які є най­складнішим, ідеальним рівнем дійсності.

Крім того, ця «знакова функція свідомості» є основою самої можливості мислити без опори на зовнішні предмети. Багатьом батькам відомо про труднощі розвитку такого мислення, що вини­кають при навчанні дітей рахунку чи читання «про себе». Дитина продовжує пошепки проговорювати текст чи перебирати власні пальці під час рахунку.

7. Комп'ютерні ігри дають змогу полегшити ш процес переходу психічної дії із зовніш­нього плану у внутрішній, отже, найпростіші дії у внутрішньому плані стають доступні вже для ді­тей 4—5 років.

8. Як відомо, дитяча пам'ять мимовільна,  діти запам'ятовують лише яскраві, емо­ційні для них випадки або деталі, і тут знову неза­мінним помічником є комп'ютер, оскільки він ро­бить значущим і яскравим зміст матеріалу, який потрібно засвоїти, що не лише пришвидшує його запам'ятовування, а й робить його більш осмисле­ним і тривалим.

9. Часто-густо багато батьків дошкільників скаржаться на незграбність своїх ді­тей, на те, що вони ледве повторюють складні фізкультурні вправи. Деякі діти навіть до шести

років погано сприймають такі поняття, як «на­право» і «наліво». Такі недоліки не свідчать про розумову відсталість або затримку розвитку, але й сподіватися, що вони минуться самі собою, теж не варто.

Чому ж саме комп'ютер легко й швидко може допомогти в подоланні такого складного дефекту, для якого навіть досвідченим психологам інколи потрібно кілька місяців? Комп'ютерні ігри мають велике значення не лише для розвитку інтелек­ту дітей, а й для розвитку моторики, власне, для формування моторної координації спільної діяль­ності зорового й моторного аналізів.

У будь-яких комп'ютерних іграх, від найпрості­ших до складних, дітям необхідно вчитися натис­кувати пальцями на відповідні клавіші, що розви­ває мускулатуру і моторику рук. Дії рук потрібно узгоджувати з дією на екрані.

10. А ще майже всім батькам добре відомо, як складно буває примусити дітей сісти за заняття. За комп'ютером дитина займа­ється залюбки. Це пов'язано з тим, що комп'ютер сам собою привабливий для дітей, як і будь-яка нова іграшка.

Тому та зацікавленість, яка викликає заняття за комп'ютером, і лежить в основі формування таких важливих структур, як пізнавальна мотива­ція, довільна пам'ять і увага. Розвиток цих якостей особливо важливий для дітей 6—7 років, бо саме вони багато в чому й забезпечують психологічну готовність дитини до школи.

Але не можна забувати про золоту середину,  тобто  про  норму.  Слід пам'ятати, що комп'ютер — не ча­рівна паличка, яка за одну годи­ну гри зробить дитину розумною і розвиненою. Як і будь-які занят­тя, комп'ютерні ігри вимагають часу, правильного застосовування,   терпіння   і   турботи   дорослих. Є ВІДПОВІДНІ ОБМЕЖЕННЯ.

На жаль, нині є діти, які перейшли межу розум­ного в спілкуванні з комп'ютером. Надмірне спіл­кування з комп'ютером може не лише призвести до погіршення зору дітей, порушення здоров'я че­рез сковану позу, а й негативно позначитися на їх­ньому психічному здоров'ї.

Адже комп'ютерні ігри створюють лише ілюзію спілкування, але не формують навичок справж­нього спілкування. Особливо це небезпечно для сором'язливих дітей. Комп'ютер дає такій дитині змогу перенестися в інший світ, який можна по­бачити, з яким можна пограти. Дитина все біль­ше віддаляється від реальності, де їй загрожують негативні оцінки й необхідність щось змінювати в собі. Така втеча в ілюзорний світ може сфор­мувати в дитини психологічну залежність від комп'ютера.

Дитина має завжди відчувати, що її люблять понад усе у світі, що вона цікава й потрібна. Якщо цього немає, у неї виникне бажання чимось заповнити душевну порожнечу — комп'ютерні «стрілялки», «доганяли» тощо. Ознаками так званої ігроманії є: ейфорія від гри, невміння визначити час закінчення гри, роздратування, коли хтось просить відволіктися від гри, ідентифікація з героєм гри, чаювання, прийоми їжі перед монітором, гра на комп'ютері стає альтернативою сну, відпо­чинку, агресивна поведінка, замкнутість, дитина не хоче спілкуватися, а якщо щось каже, то крізь зуби, на підвищених тонах.

Комп'ютер має ще один недолік — випроміню­вання. Електромагнітне випромінювання від сучас­ного комп'ютера відповідає нормативам (але це не означає що воно не є шкідливим і можна грати за комп'ютером без обмежень!). Однак із бокових і задніх стінок комп'ютера низької якості рівень низькочастотних електромагнітних випромінювань може бути підвищеним.

До того ж у приміщенні, де працює комп'ютер, змінюються характеристики повітря: температура може підвищуватися до 26—27 °С, відносна воло­гість знижуватися до 40—60%, а вміст двоокису вуглецю — збільшуватися. Водночас повітря йонізується, а це збільшує кількість позитивних (важ­ких) йонів і несприятливо впливає на працездат­ність. Йони, осідаючи на пилинках повітря, потра­пляють і в дихальні шляхи.

Але якщо ДОТРИМУВАТИСЬ пев­них ПРАВИЛ, можна уникнути не­гативного впливу комп'ютера.

1. Комп'ютер потрібно розташу­вати в кутку чи задньою стінкою до стіни (краще не внутрішньої).

2.  Слід правильно оформити робоче місце ди­тини за комп'ютером. Стілець обов'язково має бути зі спинкою.

Екран комп'ютера потрібно розмістити не мен­ше як за 50—70 см від дитини (що далі, то краще), щоб її погляд був спрямований перпендикулярно до центру екрана.

Сидіти слід прямо або злегка нахилившись упе­ред, із невеликим нахилом голови. Між корпусом тіла й краєм столу зберігається вільний простір не менше як 5 см. Руки вільно лежать на столі. Ноги зігнуті в тазостегновому й колінному сугло­бах під прямим кутом і розташовані під столом на підставці.

Стіл, на якому стоїть комп'ютер, необхідно по­ставити в добре освітлене місце, але так, щоб на екрані не було відблисків.

3.  Слід простежити, чи є відблиски на екрані комп'ютера. Якщо вони є, то: змініть кут нахи­лу екрана; перемістіть у кімнаті всі предмети, які відображаються на екрані; спробуйте опустити освітлювальні прилади або електролампочки ниж­че; закрийте люмінесцентні лампи решітками; по­верніть екран монітора так, щоб він стояв перпен­дикулярно до приладів освітлення; відрегулюйте освітлення екрана ручками яскравості и контраст­ності.

4.  Необхідно забезпечити максимальну фокус­ну відстань. Комп'ютер повинен бути встановле­ний так, щоб, відірвавши очі від монітора, одразу можна було побачити найвіддаленіший предмет у кімнаті. При розміщенні комп'ютера в кутку кім­нати слід установити на верхній частині монітора або на столі велике дзеркало. Тоді ви будете ба­чити далекі предмети, розташовані за вашою спи­ною,

5.   У приміщенні, де працює комп'ютер, по­трібне щоденне вологе прибирання. Тому підлогу в кімнаті не варто покривати килимом.

6. До й після роботи за комп'ютером потрібно протирати екран спеціальними серветками.

7.  Вважають, що наші зелені друзі — кактуси — також допомагають зменшити негативний вплив комп'ютера.

8.  Не забувайте частіше провітрювати кімнату. Акваріум або інші ємності з водою збільшують во­логість повітря.

Усім відомо, що спілкування з комп'ютером, а особливо з ігровими програмами, супрово­джується сильною нервовою напругою, оскільки це вимагає швидкої реакції. Короткочасна концен­трація нервових процесів викликає в дитини вто­му. Працюючи за комп'ютером, вона переживає своєрідний емоційний стрес.

Запобігти перевтомі можна так: слід обмежити тривалість роботи дитини за комп'ютером, робити гімнастику для очей, правильно облаштувати ро­боче місце, використовувати тільки якісні програ­ми відповідно до віку дитини.

Пропонуємо такі вправи для очей. їх роблять двічі: через 7—8 хв після початку роботи дитини за комп'ютером і після її завершен­ня.

1. На рахунок 1—4 заплющити очі, не напружуючи очні м'язи, на рахунок 1—6 ши­роко розплющити очі й подивитися вдаль. Повто­рити 4—5 разів.

2.  Подивитися на кінчик носа на рахунок 1—4, а відтак перевести погляд вдаль на рахунок 1—6. Повторити 4—5 разів.

3.  Не повертаючи голови, повільно робити кру­гові рухи очима вліво і вправо. Потім подивитися вдаль на рахунок 1—6. Повторити 4—5 разів.

4.  Тримаючи голову нерухомо, перевести по­гляд, зафіксувати його, на рахунок 1—4 — дого­ри, на рахунок 1—6 — прямо. Виконати очима рухи по діагоналі в один та інший бік, переводячи очі прямо на рахунок 1—6. Повторити 3—4 рази.

5.   Не повертаючи голови, закритими очима «подивитися» праворуч на рахунок 1—4 і прямо — на рахунок 1—6. Підвести очі вгору на рахунок 1—4, опустити вниз на рахунок 1—4 і перевести погляд прямо на рахунок 1—6. Повторити 4—5 разів.

6. Подивитися на вказівний палець, відведений від очей на відстань 25—30 см, і на рахунок 1— 4 наблизити його до кінчика носа, потім перевести⁴ погляд удаль на рахунок 1—6. Повторити 4—5 разів.

Щоб очі не втомлювалися й зір не погіршу­вався, потрібно:

•   кліпати очима кожні 3—5 с;

•   дивитися не лише на екран, відриваючи по­гляд від нього на навколишні предмети й рухомі об'єкти;

•   давати короткочасний відпочинок очам (та й тілу, кінцівкам) — раз на 2—3 хв кидати короткий погляд на дальній предмет або в дзеркало;

•   робити короткі (2—3 хв) перерви на відпочи­нок через кожні 20"хв роботи.

І, звичайно, не варто забувати про загальнофізичну гімнастику, яка дасть змогу уникнути застою крові в судинах, її загущення й негативних наслід­ків гіподинамії.

Але слід не забувати про те, що дити­на — дзеркало своїх батьків. Якщо батько замість спілкування з дружиною сидить перед монітором комп'ютера, якщо мате­рі легше поринути в переживання «мильної опери», ніж поговорити з донькою, то не вар­то очікувати від дитини іншої реакції на комп'ютер. Тому біда не в тому, що в на­шому житті є комп'ютер. Біда в тому, що самим дорослим зручно замінити ним спіл­кування з дитиною.